Св'ятий і любий Миколаю,
до тебе пише Катя,
я маю вже аж вісім років
і меншенького брата.
Цей рік я знову була чемна
(й тамтого вже писала),
та лист мій мабуть загубився,
чи ангели не взяли.
У нас в дитячому будинку
роздали всім листочки,
казали в тебе попросити
всого собі потрошки...
Та я пишу своє проханя
від себе і від брата,
бо він невміє ще писати,
а прозьб має багато:
м'ча,він,хочить шкіряного,
авто на батарейках,
а також котика малого,
біленько з сіреньким.
Від себе я нічо не прошу,
лиш те,що вже просила,
будьласка,подаруй батьків
я буду їх любити...
Колись давно,і маму й тата,
до себе Бозя взяв,
а ми залишились одні,
ніхто нас не прийняв.
Я їх ще трохи пам'ятаю,
а в брата й спогадів немає,
мені його так сильно шкода,
він в мене зовсім ще дитя...
Я не для себе їх прошу,
будьласка, я прошу для брата,
він просто ще не розуміє
для чого йому мати,
йому і батька не потрібно,
йому і так ще добре,
та я не хочу щоби в нім
поширювалась злоба.
Він наче сонечко маленьке,
він любить всіх,до всіх раденький,
він заслужив хоч маму мати,
не хочу Богу дорікати,
бо не голодні і в теплі,
в нас гарні друзі,вчителі,
та все не те і все не то,
від них не йде рідне тепло.
Прошу тебе,мій Миколаю,
дай брату те,про що благаю,
бо він для мене найрідніший,
йому добра тільки бажаю.
